Україна – незалежна суверенна держава. 24 серпня 1991 року Радянський Союз України проголосив створення Незалежної Української держави. Україна має свою територію, уряд, національний герб та гімн. В Україні 24 адміністративних областей та автономна республіка Крим. Площа України — (603 700 км2), це означає що за площею вона друга країна Європи. Україна межує: з Польщею, Словаччиною, Угорщиною, Румунією, Молдовою, Білоруссю та Російською Федерацією. Більшість території України вкривають Східноєвропейські рівнини. На півдні й заході рівнини граціозно окреслені Українськими Карпатами та Кримськими горами, які займають тільки 5% території країни. Географічне положення України надзвичайно сприятливе для розвитку відносин з країнами Європи та країнами інших континентів. Серед усіх Європейських країн Україна єдина держава що омивається більше ніж 4000 річками, більшість з яких впадають в Чорне та Азовське море і тільки невеличка десята частина — у Балтійське море. Найголовніший та найбільший водний шлях країни є річка Дніпро, яка ділить країну на Правобережну і Лівобережну Україну. До родючих українських земель належать чорноземи, вогкі лісові, дерено-підзолисті, каштанові та лучно-болотні ґрунти. Змінена природна рослинність вкриває третю частину території України, а сьому частину її площі займають ліси.
До надр цієї землі належать ледь не всі відомі у світі хімічні елементи та різноманітні корисні копалини.
Населення України складає 46 373 тис. людей, за даними 2008 р. За цими показниками населення Україна посідає шосте місце в Європі, поступаючись тільки країнам, які входять до вісімки найвпливовіших держав світу. Згідно з даними перепису населення 2001 року дві третини громадян за рідну мову визнали державну українську, незважаючи на те що більшість жителів у повсякденні спілкується й іншими мовами, такими як: російською, закарпатською, угорською.
Read the rest of this entry »
Київ — столиця і найбільше місто України, що змагається за право бути в десятці мегаполісів Європи, розкинулося на величезних просторах (понад 800 км2) на обох берегах Дніпра. Комфортний помірно континентальний клімат з відносно м’якою зимою, теплим літом приваблює гостей протягом року. Але відвідини Києва у травні, коли цвітуть каштани, стануть незабутньою на все життя подорожжю.
Київ розташований у середній течії рівнинної ріки Дніпро. Правобережна частина міста перебуває в районі поєднання Поліської низовини і Київського плато, нещадно порізаного долинами невеличких річок, балок і ярів, їхня невпинна довгострокова робота поділила правобережне місто на сім значних пагорбів. Неосяжне оком лівобережне місто лежить на Придніпровській низовині, яку неспинний Дніпро формував останні тисячоліття.
Історія виникнення Києва достовірно невідома, але прижилася давня поширена і тиражована легенда. За нею місто у другій половині V ст. заснували брати Кий, Щек, Хорив та їхня сестра Либідь. Молодші брати жили на високих дніпровських пагорбах, які на їхню честь названі горами Щековиця і Хоревиця. Палати старшого брата — Кия, від імені якого, ймовірно, й утворилася назва міста, стояли на найвищій Старокиївській горі. На згадку про сестру місту перепала назва невеликої річки.
Легендарному сімейству присвячено один з найефектніших і знакових міських монументів на честь заснування Києва (1982). Вдало вписаний у дніпровську набережну пам’ятник був споруджений до 1500-річного ювілею міста, що пишно відзначався в Києві і став можливим після умовного визнання 482 року датою утворення майбутньої столиці України.
Найстарша ж документальна згадка про Київ відома з давньоруського літопису і датується 862 роком, коли тут княжили Аскольд і Дір. За два десятиліття київські князі загинули від рук новгородського князя Олега, який разом із військом захопив місто. З його приходом на береги Дніпра, де він правив у 882—912 pp., починається золота пора розквіту Київської Русі.
Піднесення держави стало можливим завдяки вмілому і жорсткому князюванню низки його послідовників: Ігоря (912—945), Ольги (945—957) і Святослава (957—972). Ця плеяда київських князів укладала вигідні для Русі договори з Візантією і силою зброї підкорила величезні простори в Центральній Європі. Особливе місце серед них історія відвела княгині Ользі, яка правила у Київській Русі після загибелі чоловіка — князя Ігоря. Саме їй, зведеній православною церквою в ранг святих, був встановлений прекрасний пам’ятник (1911), відновлений у мармурі в роки української незалежності (1996). Read the rest of this entry »
Вінниччина — найбільша область Центральної України, утворена 1932 р. Терени регіону за сонцем потроху підвищуються від Придніпровської до Подільської височин, утворюючи широку хвилясту лесову рівнину, нахилену до Чорного моря. Рівнина поцяткована численними глибоко врізаними долинами великих рік Дністер, Південний Буг та їхніми багатьма припливами. Найбільш захопливі і вражаючі краєвиди чекають на мандрівників у долині Дністра, до річища якого Подільська височина спадає стрімким урвищем.
Саме тут в ранньому палеоліті (100—30тис. років тому) з’явилося поселення первісних мисливців. У неоліті почалося заселення іншого великого річкового басейну на теренах області — південно-бузького.
В XI ст. Середнє Побужжя входило до складу Київського, а Наддністрянщина — Галицького князівств, а потім майже всі простори нинішньої області контролювалися Галицько-Волинським князівством. Після його захоплення 1240 р. Золотою Ордою був створений Подільський улус, що платив данину монголам, які кочували в Дикому полі. Так тривало понад сторіччя, доки 1362 р. литовський князь Ольгерд не витиснув ординців з Поділля.
Деякі замки-фортеці, зведені за часів Речі Посполитої для захисту від войовничих кочівників, згодом прислужилися для створення міст краю. Спонтанні грабіжницькі набіги ординців, а згодом войовничої Османської імперії та її васалів відбувалися тут із завидною регулярністю наступні три сторіччя.
XVII—XVIII ст. у цих краях промайнули під знаком ледь не перманентного протистояння Речі Посполитої і козацтва. Шляхетська Польща настільки послабшала, що була змушена поступитися Брацлавським воєводством на користь Богдана Хмельницького (1648—1654), а згодом — Османської імперії (1672—1699). У XVIII ст. край інтенсивно розвивається, а економії значних землевласників досягають свого розквіту в 1760— 1790-ті роки.
Після другого поділу Польщі 1793 р. територія сучасної області понад сторіччя була підпорядкована російській Подільській губернії. Поступово царська корона витискає звідси великих польських землевласників і католицьку церкву, приводом для чого стали польські повстання 1830— 1832 і 1863 років. Read the rest of this entry »
Волинь — одна з найстаріших етнічних українських земель, що з істори-ко-географічного погляду набагато більша за площею, ніж нинішня однойменна область в північно-західному кутку України. Вона утворена 1939 р. після возз’єднання цих споконвіку українських земель у складі Української РСР.
У північній частині області панують безкраї щільно залісені та заболочені простори Поліської низовини, поверхня якої дбайливо вирівняна льодовиками і річками. Лише маловиразне в рельєфі Волинське пасмо, що перетинає край із заходу на схід, трохи пожвавлює навколишні краєвиди.
Рівнинні простори Волині з де-не-де розкиданими селами і хуторами та величезними лісовими масивами, що займають п’яту частину території області, створюють незабутньої краси пейзажі. Природною родзинкою краю є знамениті Шацькі озера, об’єднані на теренах однойменного національного природного парку.
Більш виразна південна частина краю розташована на Волинській височині — своєрідній сходинці між низовинним Поліссям і більш рельєфно виразною Подільською височиною. Саме на півдні, а не на спаплюженому останнім льодовиком Поліссі, з’явилися перші волинські поселення, відомі з пізнього палеоліту (близько 15 тис. років тому). У І тис. н. е. тут жили східнослов’янські племена дулібів, бужан і волинян. У сучасних межах області відкрито понад 60 археологічних пам’яток (укріплених городищ, поселень і курганних могильників) часів давньої Русі. З початку X ст. на Волині формується великий західний центр Київської Русі. Край пережив і шматування на дрібні удільні князівства, і їхнє об’єднання, і боротьбу за незалежність із Києвом.
1199 р. Галичина і Волинь зливаються в Галицько-Волинське князівство. Доля його типова для феодального етапу розвитку — князівство перебувало у стані практично постійних військових конфліктів як внутрішніх, так і з польськими, литовськими і угорськими феодалами, які часом доповнювалися спустошливими ординськими набігами. Більшу частину цього періоду воно контролювалося Великим князівством Литовським. У середині XIV ст. Галицько-Волинське князівство було роздроблене. За сторіччя воно було розділене на повіти і припинило своє існування. У XV— XVI ст. на Волині розвиваються ремесла, промисли, торгівля і в переважній більшості міст запроваджується самоврядування за магдебурзьким правом. 1566 р. створюється Волинське воєводство, яке після Люблінської унії 1569 p., що об’єднала Литву і Польщу в єдину державу — Річ Посполиту, підпадає під її контроль. Брестська унія 1596 р. визнала владу Папи Римського на цих землях і ознаменувала початок багатовікового протистояння православ’я і католицизму на Правобережній Україні.
Read the rest of this entry »
Найбільша область Центральної України утворена 1932 р. її територію майже навпіл поділяє 270-кілометровий відрізок долини головної ріки України — Дніпра, від якого й пішла сучасна назва регіону. Природного дніпровського річища в краї не залишилося — воно спотворене водами Дніпровського (1932) і Дніпродзержинського (1964) водосховищ.
Область розташована на хвилястій рівнині, майже вщент порізаній досить глибокими долинами річок, балок та ярів. Правобережжя займає Придніпровська височина, поверхня якої поступово знижується в південно-східному напрямку. Лівобережну частину регіону формує Придніпровська низовина та клаптик відрогів Приазовської височини.
Терени краю вкриває вигадливе мереживо долин дніпровських припливів — Орелі, Самари, Вовчої, Мокрої Сури, Базавлука, Інгульця, Саксагані та інших річок. І хоча вони істотно міліють у літній період, це не заважає створенню подекуди надзвичайно мальовничих ландшафтів — природної прикраси Дніпропетровщини.
Археологічні знахідки свідчать, що окремі райони сучасної області заселялися протягом ледь не усього доісторичного часу, починаючи з середнього палеоліту (100 тис. років тому).
У VII—IV ст. до н. е. тут мешкали племена скотарів-скіфів. Про них розповідають численні поховання найзаможніших кочівників — царські кургани. У найвідоміших з них (Чортомлик і Товста Могила, IV ст. до н. е.), розташованих неподалік міста Нікополь, знайдені шедеври давнього прикладного мистецтва. У кургані Чортомлик це срібна амфора з рельєфними зображеннями скіфів, а у Товстій Могилі — унікальна нагрудна прикраса — золота пектораль.
За часів Київської Русі Дніпром проходив знаменитий торговий шлях «з варягів у греки». Наприкінці XV ст. за порогами Дніпра (а північний, або перший з них, — Кодацький, розташований біля сучасного Дніпропетровська) почали осідати козаки. Згодом місцем їхнього згуртування стала волелюбна Запорозька Січ, заснована в середині XVI сторіччя.
Інтенсивне і відносно системне освоєння краю розпочалося з будівництва нових міст наприкінці XVIII ст. після закінчення другої русько-турецької війни (1768—1774). Тоді, захопивши пониззя Дніпра, а трохи пізніше додавши до своїх володінь Причорномор’я, Приазов’я і Крим, Росія практично ліквідувала загрозу спустошливих набігів з боку Османської імперії.
Read the rest of this entry »