Найбільша область Центральної України утворена 1932 р. її територію майже навпіл поділяє 270-кілометровий відрізок долини головної ріки України — Дніпра, від якого й пішла сучасна назва регіону. Природного дніпровського річища в краї не залишилося — воно спотворене водами Дніпровського (1932) і Дніпродзержинського (1964) водосховищ.
Область розташована на хвилястій рівнині, майже вщент порізаній досить глибокими долинами річок, балок та ярів. Правобережжя займає Придніпровська височина, поверхня якої поступово знижується в південно-східному напрямку. Лівобережну частину регіону формує Придніпровська низовина та клаптик відрогів Приазовської височини.
Терени краю вкриває вигадливе мереживо долин дніпровських припливів — Орелі, Самари, Вовчої, Мокрої Сури, Базавлука, Інгульця, Саксагані та інших річок. І хоча вони істотно міліють у літній період, це не заважає створенню подекуди надзвичайно мальовничих ландшафтів — природної прикраси Дніпропетровщини.
Археологічні знахідки свідчать, що окремі райони сучасної області заселялися протягом ледь не усього доісторичного часу, починаючи з середнього палеоліту (100 тис. років тому).
У VII—IV ст. до н. е. тут мешкали племена скотарів-скіфів. Про них розповідають численні поховання найзаможніших кочівників — царські кургани. У найвідоміших з них (Чортомлик і Товста Могила, IV ст. до н. е.), розташованих неподалік міста Нікополь, знайдені шедеври давнього прикладного мистецтва. У кургані Чортомлик це срібна амфора з рельєфними зображеннями скіфів, а у Товстій Могилі — унікальна нагрудна прикраса — золота пектораль.
За часів Київської Русі Дніпром проходив знаменитий торговий шлях «з варягів у греки». Наприкінці XV ст. за порогами Дніпра (а північний, або перший з них, — Кодацький, розташований біля сучасного Дніпропетровська) почали осідати козаки. Згодом місцем їхнього згуртування стала волелюбна Запорозька Січ, заснована в середині XVI сторіччя.
Інтенсивне і відносно системне освоєння краю розпочалося з будівництва нових міст наприкінці XVIII ст. після закінчення другої русько-турецької війни (1768—1774). Тоді, захопивши пониззя Дніпра, а трохи пізніше додавши до своїх володінь Причорномор’я, Приазов’я і Крим, Росія практично ліквідувала загрозу спустошливих набігів з боку Османської імперії.
Нове обличчя краю почало окреслюватися з приходом у Малоросію капіталізму. Експлуатація родовищ Криворізького залізорудного басейну (1881) і відкриття залізничного сполучення з Донбасом (1884) поклали початок формуванню тут одного з найбільших у нинішній Україні промислових центрів. 1932 р. на базі п’яти округів створена Дніпропетровська область, а пізніше (1938—1939) периферійні частинки ЇЇ території увійшли до складу новостворених по сусідству Запорізької, Миколаївської і Кіровоградської областей.
Завдяки відносно недавньому освоєнню цих земель на Дніпропетровщині збереглися світські та адміністративні споруди переважно XIX— XX ст. Значно ширшим віковим спектром (XVIII—XX ст.) представлено архітектурні пам’ятки культового призначення — лише православні храми. Пам’ятні місця Запорозької Січі відзначені монументами, а простори області багаті на численні пам’ятники радянського періоду. Дніпропетровськ — третє за чисельністю населення місто України, що поступається лише його столицям, розташоване на берегах Дніпра у місці впадіння в нього лівого припливу — річки Самари. Катеринослав (так на честь імператриці Катерини II Дніпропетровськ називався до 1926 р.) належить до міст, що виникли під час колонізації Російською імперією українських земель.
Формально місто засноване 1787 р. Катериною II, коли під час подорожі приєднаними південними землями вона заклала перший камінь у будівництво Преображенського собору. Спадкоємець імператриці Павло І 1797 р. перейменував Катеринослав у Новоросійськ, але згодом (1802) місту повернули первісну назву і воно стало центром найбільшої Катеринославської губернії. Історію розвитку Катеринослава, як і більшості українських міст, заснованих у XVIII ст., можна простежити за його архітектурними пам’ятками. Від першого етапу, коли розбудовувався центр губернії, збереглися Потьомкінський палац (1790), будинок канцелярії головного піклувальника про колоністів південної частини Росії генерала І. Інзова (1818) та найбільша в цьому регіоні сукняна фабрика (1794). Ближче до середини XIX ст. зведено Преображенський кафедральний собор (1835), будинки земської лікарні (1845) і губернатора (1850).
На півдні регіонального центру, на крутому яружному березі Дніпра лежить село Старі Кодаки. Влітку 1635 р. на дніпровській кручі Річ Посполита заснувала фортецю Кодак, що мала перешкоджати втечам селян та ізолювати заколотну Запорозьку Січ. Місце для фортеці було обрано не випадково — поряд із першим дніпровським порогом, що складався із чотирьох пасм загальною довжиною кількасот метрів.
Земляну недобудовану фортецю захопили і зруйнували козаки під проводом Івана Сулими. Згодом її знову відбудували і збільшили гарнізон. 1648 р. козаки після довгої облоги знову оволоділи фортецею і кілька десятків років тримали в ній сторожовий загін. За Прутським миром 1711 р. фортеця була зрита, а в 1730-х роках біля її залишків виникло невелике козацьке поселення — центр Кодацького полкового укріплення (паланки). На фрагменті відновленого оборонного валу в 1910 р. встановлено монумент Кодацькій фортеці.
Нікополь — найстаріше місто краю на великому мисі (розі), що на кілька кілометрів видається в дніпровське Каховське водосховище. За спогадами, на початку XVI ст. тут оселився козак Микита, який заснував па-ромну переправу через Дніпро — Микитин Ріг. В 1637—1652 pp. на розі перебувала Запорозька (Микитинська) Січ, де напередодні Визвольної війни (1648—1654) Богдан Хмельницький був обраний гетьманом. 1954р. на згадку про Микитинську Січ в центрі Нікополя постали обеліск і пам’ятник найвідомішому українському гетьманові.
Місто Новомосковськ лежить у гирлі річки Самара. У середині XVII ст. козаки створили тут кілька хуторів-зимівників, а 1670 р. на річковій заплаві засновано Свято-Миколаївський Самарський пустельний чоловічий монастир. До наших днів збереглися своєрідна Миколаївська церква і великий келійний корпус (1786).
1687 р. на правому березі Самари для захисту півдня Московської держави від кримських татар було закладено фортецю, що згодом обросла поселенням. В 1775 —1780 pp. відомий народний майстер Яким Погребняк створює тут шедевр українського дерев’яного зодчества — Троїцький собор. Ця складна, побудована без жодного цвяха, надзвичайно велика і, втім, тендітна дерев’яна споруда демонструє феноменальне теслярське мистецтво козацьких майстрів. Пізніше (на початку XIX ст.) перед собором постала дзвіниця, що разом із храмом утворює найвидат-ніший ансамбль дерев’яної архітектури Лівобережної України.
Китайгород біля гирла річки Оріль уперше згадується 1667 р. як форпост для захисту від татар. За указом сенату Російської імперії для убезпечення ЇЇ південних рубежів 1730 р. починається формування Української лінії оборони. У Китайгороді розміщався один із багатьох редутів грандіозної фортифікації, що витягнулася лівобережжям майже на три сотні кілометрів. Військові успіхи Росії у протистоянні з Туреччиною дали змогу за півстоліття скасувати Українську лінію, а на згадку про часи розквіту Китайгорода збереглися чудові зразки культової архітектури -Свято-Успенська церква (1754), дзвіниця церкви Святої Варвари (1756) і Миколаївська церква (1757).
За Нової Січі 1756 р. у гирлі річки Чаплинка козак Петрик заснував зимівник, навколо якого поступово виникли хутори переселенців із Слобожанщини. Згодом вони об’єдналися у містечко Петриківку, де з початку XIX ст. розвивається художнє ткацтво. Килими, пояси, плахти місцевих майстрів незабаром здобувають популярність. За сторіччя тут сформувався (переважно на рослинно-тваринних мотивах) своєрідний петриківський орнамент, що застосовувався у розписах, вишиванці і при виготовленні набивних тканин.
Поступово творчість петриківців набуває професійного характеру і селище стає одним із центрів української вишиванки. За радянських часів тут створюється артіль вишивальниць, цех підлакового розпису, що згодом перетворилися на фабрику художніх виробів «Дружба», її сувенірна продукція стала вельми популярною не тільки в Радянському Союзі, але й за його межами.