Одна з найстаріших областей Східної України, утворена 1932 р. Терени регіону являють собою хвилясту рівнину, рясно порізану річковими долинами, балками та ярами. На північному заході області розташована Донецька височина, що на захід, поступово знижуючись, переходить у Придніпровську низовину, а на південний захід, підвищуючись, — у При-азовську височину.
Долина головної водної артерії Східної України Сіверського Дінця захоплює лише невелику частину півночі Донеччини. Інші досить великі річки області — Казенний Торець, Бахмут, Мокрі Яли, Кальміус часом створюють дивовижно гарні пейзажі. Здавалося б, недоречно говорити про природну красу краю, де ледь не обов’язковою складовою краєвиду є шахтарські терикони, свічки фабричних димарів та обриси гігантських заводів. Але неповторна краса Донеччини, безперечно, додає своїх мальовничих штрихів до природного розмаїття України.
Знахідки найдавнішого перебування людини на території Донеччини відомі з поодиноких стоянок середнього палеоліту (300—140 тис. років тому) на Приазов’ї та демонструються в Амросіївському краєзнавчому музеї.
Численні залишки пізньопалеолітичних людських пристановищ досить рясно вкривають береги Сіверського Дінця та його припливів. Наприкінці IX ст. на ці землі прийшли скотарські кочові племена печенігів, на початку XI ст. — торків. Згодом їх витиснули з краю половці, які у безкраїх степах залишили по собі тисячі кам’яних ідолів.
З середини XV ст. значна частина донських земель входила до складу Кримського ханства. Активне заселення краю почалося з Визвольною війною 1648—1654 pp., що сприяла зростанню кількості переселенців з Правобережної України.
Піддані Московської держави будували сторожові пункти, поступово посуваючи їх ближче до моря. Перші такі воєнізовані козацькі поселення з’явилися у Святогірську і Бахмуті, а згодом дісталися до гирла Каль-міусу. Колонізуючи відвойовані території, царський уряд роздавав землю підданим, переселяв сюди християнське населення Криму, запрошував здатних до сільськогосподарських робіт німецьких колоністів. Read the rest of this entry »
Житомирщина — одна з найстаріших областей Північної України, утворена в буремному 1937 р. її терени, як і український прапор, розділені природою навпіл. Північну частину області займає вкрита сосново-березовими лісами деінде заболочена положисто-хвиляста Поліська низовина, з якою найчастіше асоціюється природниче обличчя краю. Трохи пожвавлює краєвид у цій місцині Словечансько-Овруцький кряж, що підіймається над низовиною у північній частині регіону.
Південь області розташований у межах підвищеної Придніпровської височини, де давні кристалічні породи Українського щита виходять на поверхню. Надзвичайно мальовничі долини річок Случі, Тетерева, Ужа, прорізуючи давні граніти і гнейси, створюють невимовної краси ландшафти Житомирщини, які вражають навіть на тлі природного розмаїття України. Клімат області континентальний, із м’якою зимою і теплим вологим літом, на яке припадає більша частина опадів.
Перші поселення на Житомирщині з’явилися у середньому палеоліті (понад 50 тис. років тому). На початку нової ери окремі племена заселяли всю сучасну територію області, а в VII—VIII ст. тут формується слов’янське плем’я древлян, яке згодом створило окреме князівство. 1240 р. ці землі підкорили орди хана Батия, і населення понад сторіччя платило данину чужинцям, доки Велике князівство Литовське 1362 р. не відтіснило кочівників на схід.
Після об’єднання Литви і Польщі в Річ Посполиту (1569) починається етап переважно польського панування на цих землях. Під час Визвольної війни в середині XVII ст. майже вся область контролювалася повстанцями, а з 1654 р. стала частиною приєднаної до Московської держави гетьманської України. Польсько-російська війна (1654—1667) на більш ніж століття повернула Речі Посполитій контроль над правобережною частиною Середнього Придніпров’я. Після другого поділу Польщі 1793 р. Житомирщина входить до складу Російської імперії та за чотири роки стає складовою величезної Волинської губернії, що проіснувала до початку 1920-х років. На території Житомирської області збереглися поодинокі дуже змінені будівлі часів Київської Русі та різностильові християнські (православні та католицькі) культові споруди XVI—XX ст. Світську архітектурну спадщину демонструють палаци, адміністративні будинки, паркові споруди та пам’ятки XVIII—XX століть. Read the rest of this entry »
Закарпаття — найзахідніший і один з найбільш компактних регіонів країни, що увійшов до складу Української РСР 1945 p., під час Великої Вітчизняної війни. Область з трьох сторін світу межує з іншими державами — Польщею, Словаччиною, Угорщиною і Румунією, а від прикарпатських регіонів України її відокремлює значна природна перешкода — найвище гірське пасмо Українських Карпат. Закарпаття, пов’язане з Україною лише кількома гірськими перевалами (Ужоцьким, Верецьким, Яблуни-цьким та іншими), сторіччями формувало свою особливу історію, культуру і ментальність.
Більшу частину території Закарпаття займають Карпатські гори з найвищим у межах України масивом Чорногора (гори Говерла — 2061 м, Бребенескул — 2032 м і Петрос — 2020 м), міжгірними западинами та улоговинами. На південному заході краю лежить слабко нахилена від гір до долини річки Тиса Закарпатська низовина. Вкриті лісом і безлісні згладжені гірські вершини (що дістали соковиту українську назву — полонини) разом із стрімкими схилами глибоких річкових долин Тиси, Латориці, Ужа та їхніх численних припливів, що несуть свої води у Дунай, створюють невимовної привабливості краєвиди.
На березі Тиси біля селища Королеве досліджено одну з найдавніших в Україні стоянок людини раннього палеоліту (близько 500 тис. років тому). Численні поселення пізнього палеоліту і неоліту відомі переважно в низинному і передгірному районах Закарпаття.
Угорські племена, що мігрували зі сходу в IX—X ст., потроху витиснули з краю східнослов’янські, в XIII ст. домоглися контролю над цією територією на кілька наступних віків.
У середині XVI ст. Угорщина і Трансільванія на понад сто років потрапляють у васальну залежність від Османської імперії. Після вигнання турків з Угорщини наприкінці XVII ст. на Закарпатті надовго встановилася влада однієї з найвідоміших правлячих династій Європи — Габс-бургів. Між двома світовими війнами XX ст. Закарпаття входило до складу Чехословаччини — однієї з держав, що утворилися на австро- угорських руїнах. Під час Великої Вітчизняної війни Радянський Союз приєднав до Української РСР Закарпатську область, у якій значна частка жителів були етнічними українцями.
На Закарпатті збереглися численні архітектурні пам’ятки, що підкреслюють особливу історію цього регіону. Серед них замки хазяїв краю, безліч різноманітних католицьких, протестантських, греко-католицьких, православних, юдейських та інших культових споруд XV—XX ст. Світська архітектурна спадщина збереглася в адміністративних будинках, ратушах, палацах, паркових будівлях, різноманітних особняках і пам’ятниках XVIII—XX століть. Read the rest of this entry »
Запорізька область — наймолодший регіон Східної України, утворений 1939 р. Поверхня ЇЇ являє собою слабо розчленовану лесову рівнину із загальним нахилом до долини Дніпра та Азовського моря. Більш підвищена південно-східна частина теренів розташована у межах Приазовської височини, що на південь поступово змінюється Причорноморською низовиною. Долина Дніпра на Запоріжжі майже повністю зайнята Каховським і Дніпровським водосховищами. Невеликі річки Приазов’я (Юшанли, Обитічна, Берда та ін.), долини яких вгризаються в кристалічні породи Українського щита, часом створюють невимовної краси степові пейзажі, яких не зустрінеш в інших регіонах України.
За археологічними дослідженнями, окремі райони Запоріжжя заселялися, починаючи з середнього палеоліту (100 тис. років тому). Найвідоміша з найдавніших пам’ятка цього краю — знаменита Кам’яна Могила (V— І тис. років до н. е.) неподалік села Терпіння на березі річки Молочна — завдячує своєю назвою схожому на величезний горб 6-метровому останцю, утвореному пісками і броньованому зверху (немов могильною плитою) пісковиковою брилою. Вона утворилася 12 млн років тому на дні Сарматського моря, а потім вийшла на поверхню. Цупка пісковикова брила згодом покололася на понад 3000 кам’яних окремих шматків, деякі з них зберігають давні наскальні зображення (петрогліфи). Вони належать різним часам (від мезоліту до кінця бронзового віку) і є видатною пам’яткою первісного мистецтва на теренах України.
У VII ст. до н. е. Північним Причорномор’ям володіли скіфи, столицею яких було велике Кам’янське городище на берегах Дніпра поблизу сучасного міста Кам’янка-Дніпровська. На ці часи припадає існування широко відомих курганів Солоха (зі знахідками золотих гривні і гребеня зі скульптурними зображеннями скіфів) та Мелітопольський (із двома катакомбними похованнями скіфської знаті, слуг, колісниці, коней тощо), датовані IV ст. до н. е.
За часів існування Київської Русі Дніпром проходив знаменитий шлях «з варягів у греки». У середині XIII ст. лісостепове і степове Придніпров’я на довгі роки потрапляє під владу Золотої Орди. У наступні віки (XIV— XVI ст.) за ці землі з перемінним успіхом боролися Велике князівство Литовське (згодом Річ Посполита), Московська держава і Кримське ханство, але жодне з них не спромоглося остаточно підкорити ці землі. Read the rest of this entry »
Невелика за площею область Західної України утворена 1939 р. після приєднання цих земель до Української РСР за радянсько-німецьким договором. У західній частині Івано-Франківщини розташовані гірські масиви Українських Карпат Горгани і Чорногора (з найвищою точкою України — горою Говерлою, 2061 м). Уздовж їх північно-східного краю простягається 50-кілометрова смуга Передкарпатської височини або передгір’я, яке з протилежного боку обмежує глибоко занурена мальовнича долина Дністра. Північ області прикрашає привабливий шматочок Подільської височини — Опілля.
Долини головних річок краю Дністра і Прута з поцяткованими перекатами і водоспадами річищами їх численних припливів (Бистриці, Гнилої і Золотої Липи, Лімниці, Пістиньки, Черемоша та інших) створюють надзвичайно зворушливі ландшафти, що вражають і захоплюють своєю ефектністю, красою і розмаїтістю.
Найстаріше поселення у Наддністрянщині датується середнім палеолітом (близько 100 тис. років тому), а кількість стоянок пізнього палеоліту на цих землях вимірюється десятками. Поселення у передгірних районах Карпат з’явилися тільки в III—IV ст. За часів Київської Русі Перемишльське, Звенигородське і Теребовлянське князівства були об’єднані в Галицьке князівство, розквіт якого припав на 1150—1180-ті роки.
Наприкінці XII ст. (1199) створюється величезне за площею Галицько-Волинське князівство. Ціною власної столітньої васальної залежності від Золотої Орди воно в середині XIII ст. перекрило шлях монголо-та-тарським ордам у глиб Європи. 1349 р. ці землі захопив король Казимир III, після чого панування польських магнатів та королівських старост тут тривало понад чотири сторіччя.
1772 р. за першого поділу Речі Посполитої Прикарпаття поповнило володіння Габсбургів і до розпаду Австро-Угорської імперії (1918) лишалося сировинним і сільськогосподарським додатком далекого Відня. Після розпаду Австро-Угорщини у столиці краю була проголошена Західноукраїнська Народна Республіка. Вона проіснувала кілька місяців і на наступні двадцять років (до початку Другої світової війни) була захоплена відродженою Польщею.
На теренах Івано-Франківщини збереглися архітектурні споруди, передусім культові, широкого часового спектра — від Київської Русі до сьогодення. Серед них різностильові православні, католицькі, греко-ка-толицькі та юдейські храми, поміж яких особливе місце посідають прекрасні дерев’яні споруди галицьких і гуцульських майстрів. Фортифікаційну і світську архітектурну спадщину складають середньовічні фортеці-замки (що переважно лежать у руїнах), ратуші, адміністративні та житлові будівлі, пам’ятки XVIII—XX століть. Read the rest of this entry »